Коментарій на третє послання Йоана богослова 

Загальний вступ до Послання

Третє послання святого апостола Йоана — це найкоротше новозавітне письмо, що водночас є надзвичайно теплим і особистим. У ньому відчутна глибока турбота пастиря за стан Церкви, за духовний добробут її членів та за істину, яка має стояти в центрі християнського життя. Це послання — не богословський трактат, а щире листування, яке однак відкриває великі істини про церковну любов, істину, місіонерство і прийняття братів.

1. "Старший — улюбленому Ґаєві, якого люблю у правді."

"Старший" (грец. ὁ πρεσβύτερος) — титул, яким Йоан називає себе. Це слово означає як "старший за віком", так і "старійшина" у значенні церковного служителя. У контексті це вказує на авторитет і духовну зрілість апостола, Йоана Богослова.

Ґай — один із поширених імен у Римській імперії. Його особу точно не ідентифіковано, але, вочевидь, це активний і шанований християнин, відомий своїм служінням і гостинністю. Його Йоан називає "улюбленим", що свідчить про тісний духовний зв'язок між ними.

"Улюблений у правді" — це більше, ніж просто емоційна прихильність. Йоан підкреслює, що його любов до Ґая ґрунтується на спільній вірі в Христа та на істині Євангелія. Тут "правда" (грец. ἀλήθεια) — центральна категорія, яка пронизує все послання. 

2. "Любий, бажаю, щоб тобі в усьому велося добре і щоб ти був здоровим, так, як і душі твоїй ведеться добре."

Це традиційне привітання у стилі елліністичних листів, однак воно набуває глибшого сенсу в християнському контексті. Йоан бажає Ґаєві фізичного здоров'я і матеріального добробуту в гармонії з духовним добром, яке вже наявне ("як і душі твоїй ведеться добре").

Це засвідчує християнське розуміння цілісної особи — тіло, душа й дух взаємопов'язані. Здоров'я тіла добре, але ще краще — здоров'я душі. Йоан не відкидає земних благ, але підкреслює пріоритет духовного стану.

3–4. "Я дуже був зрадів, коли прийшли брати і засвідчили про твою правду: як ти живеш у правді. Більшої радости не маю від тієї, як довідатися, що мої діти живуть у правді."

Ці слова виражають пастирське серце Йоана. Він радіє не через успіхи чи зовнішні справи Ґая, а через його вірність істині, про яку засвідчили мандрівні християни ("брати"), які повернулися з візитом.

Йоан називає Ґая своїм "дитиною", що свідчить про духовне батьківство (пор. 1 Йо 2:1; 3 Йо 4). Для апостола найвища радість — бачити, що його духовні діти живуть у правді, тобто згідно з вченням Христовим, щиро й послідовно. 

5. "Любий, ти вірно чиниш у тому, що робиш для братів, зосібна ж для чужинців."

Ґай виявляв гостинність, причому не лише до знайомих братів, а й до незнаних місіонерів, яких він приймав, доглядав і підтримував. Йоан підкреслює, що це є вірне, правдиве діяння, тобто таке, що узгоджується з Божою волею.

Ця гостинність не просто соціальний акт, а служіння у правді й любові, що має вагу у Церкві й перед Богом.

6. "Вони свідчили про твою любов перед Церквою. Ти добре зробиш, коли вирядиш їх, як це Богові вгодно."

Ці "чужинці" свідчили про любов Ґая публічно — можливо, під час богослужінь. Йоан закликає Ґая не лише приймати гостей, а й виряджати їх у подальшу дорогу з гідністю, з усім необхідним, "як це Богові вгодно".

Це показує важливу деталь ранньої Церкви: мандрівні проповідники та місіонери залежали від гостинності віруючих, і така підтримка вважалася священною справою.

7. "Вони бо вийшли імени його ради, нічого не бравши від поган."

Ці місіонери служили "імені Його ради", тобто з єдиною метою — славити Ісуса Христа. Вони свідомо не приймали матеріальної підтримки від язичників, щоб уникнути компромісів, підозри в користолюбстві або змішання з невірою.

Це ще більше підкреслює, чому підтримка таких людей є справою самої Церкви — це її відповідальність і поклик.

8. "Отож, ми мусимо таких приймати, щоб були співробітниками правді."

Цей вірш — кульмінація попередніх думок. Йоан закликає всіх християн приймати та підтримувати таких місіонерів, аби через це ставати "співробітниками правді".

Це величезна істина: навіть якщо ми самі не проповідуємо чи не мандруємо, ми можемо брати участь у поширенні Євангелія, підтримуючи тих, хто це робить.

9. "Я писав до Церкви, але Діотреф, що прагне у них бути першим, нас не приймає "

Йоан натякає, що вже мав офіційне спілкування з цією спільнотою. Імовірно, він написав попередній лист, який не був прийнятий або був відкинутий через втручання Діотрефа. Цей рядок показує, що послання апостолів не завжди приймалися: уже в першому поколінні християн відбувається боротьба за вплив та істинність церковного керівництва.

Тут міститься центральне звинувачення: Діотреф — честолюбний, бажає бути "першим" (φιλοπρωτεύων — «той, хто любить бути першим»). Це слово більше ніде не вживається в Новому Завіті і вказує на жадобу до влади, домінування, авторитаризм.

Його відмова приймати "нас" — це не лише неповага до Йоана, а фактичне відкидання апостольської влади та церковної єдності. Ймовірно, Діотреф міг бути впливовим керівником або навіть єпископом тієї місцевої спільноти, який вирішив ізолювати церкву від зовнішнього апостольського впливу. 

10. "Тому, як прийду, згадаю про його вчинки, що він робить, виговорюючи на нас лихі слова. Та цього йому не досить: він і сам братів не приймає, і боронить тим, які хочуть приймати, і з Церкви виганяє"

Йоан планує особисте втручання. Фраза "згадаю" (ὑπομνήσω) означає — публічно нагадати, викрити, привести до відповіді. Це не мстивість, а відповідальне пастирське втручання у захист єдності та істини в Церкві.

Діотреф поширює наклепи проти Йоана і, можливо, інших братів. Грецьке слово φλυαρῶν означає "пустослівити, плести дурниці, обмовляти". Це не конструктивна критика, а злісне очорнення, поширення брехні з метою дискредитації апостольської влади.

Антитеза між Ґаєм і Діотрефом: один приймає братів і живе в правді, інший — блокує єдність, сіє розділення, хоче домінувати.

Діотреф не просто протистоїть Йоану — він свідомо ізолює Церкву від зовнішньої спільноти, відмовляючись приймати мандрівних християн (проповідників, апостольських посланців). Це суперечить ранньохристиянській традиції гостинності як вияву любові й правди.

Це — високий рівень авторитаризму: не лише сам не приймає, але перешкоджає іншим служити, караючи їх — аж до вигнання з Церкви.

Це перший зафіксований випадок церковної "екскомунікації" з корисливих мотивів, не за віровчення чи гріх, а за непокору людському авторитету, що суперечить Христовому духові.

11. "Любий, наслідуй не зло, а добро. Хто добро чинить, той від Бога. Хто чинить зло, той не бачив Бога."

Це прямий моральний заклик, який Йоан адресує особисто, з глибокою любов'ю ("любий"). Він не наказує абстрактно — він звертається до совісті й свободи адресата, запрошуючи усвідомлено вибрати моральний шлях.

Тут "наслідувати" (μὴ μιμοῦ τὸ κακόν) — означає брати за взірець, переймати спосіб життя. Це заклик не допускати, щоби поведінка Діотрефа (гординя, жорстокість, наклепи, ізоляція) стала зразком. Йоан, як добрий пастир, попереджає: зло легко наслідується — особливо, якщо воно має вигляд сили або авторитету.

Це глибокий богословський принцип у формі антитези — він звучить як афоризм Йоанового стилю (пор. 1 Йо 3:6, 3 Йо 4).

• "Хто чинить добро — той від Бога": не просто "знає Бога", а "походить від Бога", має джерело в Ньому, народжений від Бога (пор. Йо 1:13). Добро — це свідчення духовного походження, живого зв'язку з Богом.
• "Хто чинить зло — той не бачив Бога": у біблійній мові "бачити Бога" означає мати досвід Його присутності, близькості, бути з Ним в єдності. Зло — це свідчення духовної сліпоти. Людина, яка систематично чинить зло, внутрішньо далека від Бога, навіть якщо прикривається релігійною владою.

12. "А про Димитрія всі свідчать, навіть і сама правда. І ми теж свідчимо й те знаємо, що наше свідоцтво вірне."

Цей рядок є контрастом до Діотрефа: після негативного прикладу Йоан показує позитивний зразок — Димитрія. Про нього "всі свідчать", тобто він має добру репутацію в усій спільноті.

Йоан додає: "і сама правда свідчить про нього" — це поетичний і теологічно глибокий вислів. Правда (ἡ ἀλήθεια) тут — або:

• Об'єктивна істина Божа (як особа — Христос; пор. Йо 14:6), або
• Істинне життя, злагоджене з Євангелієм.

У будь-якому випадку, його життя в гармонії з правдою, тож вона сама про нього "говорить".

Йоан і його супутники додають своє особисте, апостольське свідчення. Це не просто похвала, а гарантія істинності: те, що говорить Церква, правдиве, якщо відповідає Божій правді.

У цих словах — апостольська відповідальність за формування моральних авторитетів у Церкві: не лише викривати зло, а й підтверджувати добро.

13. «Чимало мав я тобі написати, але не хочу писати чорнилом та пером;»

Цей вірш відкриває серце Йоана: у нього багато думок, багато болю і, ймовірно, настанов, які він хоче передати. Проте він свідомо обмежується: лист залишається коротким, бо особиста присутність важливіша за письмо.

У першому столітті лист був дорогим і трудомістким засобом спілкування, але Йоан не через це обмежується — він підкреслює живу силу особистої зустрічі.

Цей фрагмент нагадує кінець 2 Йоана 12 — це типовий стиль Йоана: не лише передати істину, а й прагнути особистого сопричастя, спілкування обличчям до обличчя (στόμα πρὸς στόμα — як у 2 Йо 12 грецькою).

Це не просто ремарка про засоби письма. Тут читається протиставлення механічного спілкування — живому, сердечному, духовному контактові. Йоан говорить: "я міг би ще писати, але я волію сказати тобі це віч-на-віч".

Для Йоана істинне християнське життя — не у формальних словах, а у відносинах, спільному житті, присутності.

14. «надіюсь незабаром побачитися з тобою, то й поговоримо собі усно.»

Цей вираз свідчить про живий зв'язок і реалії подорожей у ранній Церкві. Йоан, вже в похилому віці (за традицією), все ще рухається між громадами, підтримуючи пастирські зв'язки. В його словах — надія, довіра, приязнь.

Це також контраст до Діотрефа, який ізолює спільноту. Йоан, навпаки, прагне зустрічі, діалогу, відкритості.

15. «Мир тобі! Вітають тебе друзі. Вітай друзів пойменно.»

Цей вислів є не просто побажанням здоров'я чи спокою. Це традиційне біблійне благословення — "шалом", що включає:

• повноту життя,
• злагоду з Богом і людьми,
• духовне процвітання.

Це благословення, яке часто зустрічається в словах Воскреслого Христа: "Мир вам!" (Йо 20:19).

Це один із найбільш глибоких теологічних моментів листа — Йоан замикає послання не обвинуваченням чи конфліктом, а миром, який перевершує людське непорозуміння.

На завершення — особисте тепло. Слово "друзі" (гр. φίλοι) тут є винятковим: воно не вживається в інших новозавітних листах щодо християн. Це термін великої близькості, дружби, яка походить від спільної віри, але також людської симпатії.

• Вказівка "пойменно" — значуща. Вона означає: кожна людина має цінність і гідна бути згадана по імені. У Церкві немає "маси", лише особистості, які мають імена, історії, покликання.